(no subject)

Купила в Киеве аудио-книгу Поваляевой «Ексгумацiя мертвого мiста». Первый трек «Очiкування зустрiчей» стал любимым и, похоже, кармическим.

Очiкування зустрiчей нiколи не виправдовується. Бо воно корисливе.

Вот и benois после череды несостоявшихся встреч уехал в Польшу. И теперь неясно вообще когда. Ручаться можно только за встречи, за которые ты отвечаешь сама, целиком и полностью. И то, лишь в случае, если не подведут железные дороги или чудом окажется, что Аэрофлот все-таки летает из Екатеринбурга в Киев.

Сегодня утром дважды слышала «музыкальные композиции», в которых английские голоса на разный лад жаловались, что им приходится работать с 9 до 5. Когда они уже поймут, что это – здорово! Видимо, когда сами опробуют режим с 9 до 9.

Я не удивляюсь несостоявшимся встречам и не расстраиваюсь. Просто снова нажимаю play.

Я засинаю у прибої великого вечірнього міста.
Ніби з невимкненим плеєром, у навушниках якого гуде і сичить порожній залишок магнітоплівки.
Я засинаю.
Вгрузаю у це звукове мерехтіння, схоже на безпрограмний телевізор.
Воскурені діти чиказького лами. Нащадки огиди в Лас-Вегасі.
Посмішки. Ніжна розріджена плазма...
у кишенях.
Обкурені духи забули про нас на вершині оргазму.
Повільно опускаюсь на дно. Це буферна зона між снами: нічним і денним.
Місце, де я нікого не зустріну і нічого не побачу. Лиш відчуватиму вгрузання.
Я засинаю між снами, денним і нічним, у яких я пильную, і бачу, і зустрічаю.
Я опускаюсь у буферну зону.